Чемпіонка Європи з маунтінбайку Ірина Попова: «За кордоном на велоперегонах глядачів стільки ж, як і на футболі»

В ексклюзивному інтерв'ю харківська велогонщиця розповіла, як і де тренується, і чому її головні суперниці на змаганнях – представниці країн Європи

Повідомлення про успіхи харківської велогонщиці Ірини Попової з'являються із завидною регулярністю. В кінці липня – перемога на Чемпіонаті Європи з маунтінбайку, потім Ірина виграла "золото" в складній багатоденній гонці в Туреччині. "Коментарям. Харків" вдалося впіймати спортсменку в короткому проміжку між змаганнями в Німеччині і Франції.

- Ірино, як ви потрапили в маунтінбайк?

- Це вийшло спонтанно. У дитинстві в Горлівці я займалася шосейним велоспортом. У Харків до тренера Романа Коробова перебралася теж в шосейну команду. І якось сиділи з подружкою, говоримо: хочемо поїздити на байку. Через кілька днів тренер знайшов нам байки. Ми проїхалися – і все, сподобалося. Спочатку поєднувала із шосе, а у 2012 році перейшла повністю на маунтінбайк.

- Це цікавіше? Або вам ближче за характером?

- За всіма параметрами, у мене краще б виходило їхати шосе. Це монотонна і тривала робота, з якою я легко справляюся, і шосейні гонщики досить сильні. Але в маунтінбайку однієї сили недостатньо. Щоб виграти, ти повинен бути не тільки сильним, але й технічним, спритним. Техніка – це один із найважливіших пунктів.

Маунтінбайк - це швидкість і технічність

- Де ви тренуєтеся, щоб напрацювати цю техніку?

- Все залежить від пори року. Ми закінчуємо сезон у вересні-жовтні. Потім в листопаді відпочиваємо, відновлюємо сили перед наступним сезоном. У грудні починаємо готуватися. У нас у Харкові в цей час вже холодно, тренуватися нереально, тому ми виїжджаємо на збори. Раніше всю зиму і березень проводили в Криму. А зараз це Туреччина.

- Як ви готуєтеся до змагань?

- Перш за все, як і шосейники, накатуємо кілометраж на трасах, і час від часу тренуємося в лісі. А коли наїздиш 3-4 тисячі км, починаєш відпрацьовувати техніку на ґрунтовій дорозі. Пересідаємо на байки і вирушаємо в ліс – в Туреччині ж гори, куди не поїхав, скрізь можна тренуватися: камені, підйоми.

Ірина тренується в горах і в лісі 

- А яка у вас швидкість?

- Ой, ми особливо над цим не морочимося. Якщо просто шосейні катання – 30-35 км. На кожному тренуванні ти нарощуєш швидкість, коли якісь ділянки відробляєш, кожен раз проходиш їх спритніше.

- В Україні велогонщикові є, де тренуватися?

- На жаль, у нашій країні не вистачає велодоріжок. Ти або виїжджаєш на тренування на автомагістраль із машиною, ззаду їде тренер, або вирушаєш в ліс. Ми не часто буваємо в Харкові, якщо тренуємося, то їздимо по велогоночній доріжці поруч із училищем або по трасі у напрямку Бєлгорода. І кубки проводять в Лісопарку. Найчастіше ми буваємо в Ужгороді і в Чернівцях – там більше місць, де можна тренуватися, і регулярно проходять змагання.

Найважчі траси на гонках з елімінатору

- Ви в цьому році вже виступали в Туреччині, Франції, Румунії, Чехії ... Де найцікавіші й складніші траси?

- На кубках Світу з крос-кантрі та елімінаторі. У Німеччині, Чехії, де я їздила крос-кантрі елімінатор на Кубках світу, дуже технічні траси. Вони побудовані вже давно, і щороку їх вдосконалюють. У Чехії траса викладена з каміння. Там всі відрізки мають свої назви, і до кожного приходять глядачі і дивляться.

- І багато уболівальників на велоперегонах?

- Ну звичайно! І на Кубках світу глядачів стільки ж, як і на футболі. Вболівальники стоять уздовж маршруту велосипедистів, підтримують гонщиків, свистілки на гонки приносять. Людей дуже багато збирається навіть на звичайних стартах. В Україні на змагання приходять учасники та їхні знайомі, а в Європі є велогонки та клуби навіть для маленьких дітей.

В Європі велогонки збирають стільки ж глядачів, як і футбол

- Може, це пов'язано з тим, що в Європі розвинена культура катання на велосипедах?

- Там в кожному місті є велодоріжки, в лісі все розмічено – в будь-який час можна тренуватися не на проїжджій частині, а саме на велотрасі.

- Хто ваші найсильніші конкурентки?

- Їх багато – в Європі дуже розвинений велоспорт. На змаганнях з крос-кантрі яскраво виступає Швейцарія – у них дуже багато жінок, і всі топ-гонщиці. В елімінаторі змагаються француженки, німкені, польки, є шалено сильна норвежка.

"Кожна секунда - це кілометр заїзду"

- Титул чемпіона Європи дався легко?

- Ні. У змаганнях з елімінатору ти можеш бути фізично сильніша за всіх, але допустиш одну-дві помилки і вилетиш із заїзду. Тому ти повинен бути готовий не тільки фізично, а й психологічно, потрібно бути максимально сконцентрованим. Кожна секунда – це кілометр заїзду. Втома нашаровується кожен день. І на рік необхідно вибрати кілька основних змагань, інакше не вистачить сил – усі гонки виграти неможливо. Але виграв Чемпіонат Європи - і ти цілий рік їздиш у майці переможця.

Чемпіонка Європи з маунтінбайку Ірина Попова із тренером Романом Коробовим

- Ви на своєму велосипеді їздите?

- Ні, тренер десь вибиває, дістає нам велосипеди. У мене їх два: є байк, на ньому виступаю на змаганнях, і є шосейний, на якому тренуюся.

- Які критерії для вибору робочого велосипеда для спортсмена?

- Рама повинна бути жорстка і легка.

- Чи були у вас спонсори на початку кар'єри?

- Ні, коли я починала, ніхто не допомагав, гроші не давали навіть на збори. Що батьки купували – велосипед, форму, туфлі, каску – на тому й їздила. Це вже з 2008 року, коли тренер Коробов покликав у шосейну команду, всю екіпіровку він забезпечував, із Федерацією домовлявся. Все на його плечах лежить.

- Ваші батьки з Горлівки ...

- Вони і зараз там, але завжди приїжджають до мене в гості, коли я буваю в Харкові.

- У якому віці ви почали займатися?

- У 10 років, зараз мені 27. 17 повних років їжджу на велосипеді.

- Яку велогонку ви мрієте виграти?

- Мені б хотілося перемогти на Чемпіонаті світу, але це завдання непросте. Змагатися доведеться з уже знайомими спортсменами – найсильніші велогонщики всі з Європи. Цього року Чемпіонат світу пройде в Китаї в листопаді. Мені б дуже хотілося поїхати, але не знаю, чи вийде – це фінансово дуже дорого.

- У багатьох людей відпочинок – це сісти на велосипед і покататися. А як ви проводите вільний час?

- Якщо гонка за гонкою, то просто хочеться відпочити, відновити сили. Якщо змагання проходять у країні, де не були раніше, то ввечері виходимо прогулятися, дивимося на місто. Словенія дуже красива, Австрія – там маленькі містечка з неймовірною архітектурою. Але, якщо чесно, хоч ми і їздимо по всій Європі, бачимо трохи, тому що всі змагання по байку проходять далеко від цивілізації – у селах, які оточує ліс.