Юрій Сапронов: Той, хто не воює з автоматом, має щодня допомагати армії

Україна має стати другим Ізраїлем - інтерв'ю з бізнесменом Юрієм Сапроновим

Перші дні війни змусили мільйони українців приймати важливі та основоположні рішення – їхати чи залишатися вдома, воювати на фронті чи допомагати в тилу. Війна змінила життя кожного українця, але всі люди різні, тож рішення теж різні.

Про перші дні війни, допомогу переселенцям та військовим, про відновлення Харкова та дещо особисте розповів в інтерв'ю “Коментарі. "Харків" бізнесмен, меценат, волонтер Юрій Сапронов.

"Думки виїхати з міста не було"

Юрію Анатолійовичу, чи знали ви, чи відчували, що буде війна?

- Чи відчував, чи ні, не знаю. Зараз можу сказати одне - треба було мені, як і багатьом, напевно, уважніше ставитися до того, що говорили американські експерти. Звичайно, в це не хотілося вірити, було багато інформації, але я її не приймав належним чином. Початок війни для мене, як і для більшості українців, був абсолютною несподіванкою.

Де і як вас застала війна?

- Точний час я вже не пам'ятаю, було близько 5 ранку. Я прокинувся від вибуху. Я піднявся на дах свого будинку і побачив заграву в районі аеропорту, з одного боку, з іншого боку – заграву в напрямку траси Харків-Бєлгород.

Вам ніхто не дзвонив заздалегідь і не попереджав, що почнеться війна?

- Ні, мені ніхто не дзвонив і не попереджав.

Що відбувалося далі?

- Ми одразу зібрали старшу дочку з трьома дітьми і рано-вранці відправили їх з міста. Вони три доби добиралися до західного кордону.

Ви одразу вирішили вивезти їх?

- Їх – одразу. Вони поїхали одразу.

Але ж ви теж могли виїхати. Чому залишились у Харкові?

- Це питання мені ставили неодноразово. У мене є багато різних відповідей – і гарних, і патріотичних, і пафосних. Але я не знаю, яка з них правильна. Правда, не знаю. Я сам харків'янин, у мене тут залишалися літні рідні – моя мама та мама моєї дружини Ірини. Ми їх вивезли через тиждень-два після початку війни. Думки виїхати з міста не було.

Розкажіть про перші дні війни. Якими вони були для вас?

- Приблизно добу я був шокований, як і всі. Але 25 лютого виїхав до міста, почав спілкуватися з людьми, місцевою владою, намагався зрозуміти, що потрібно. З ранку 26-го у мене вже склалося уявлення, що треба і скільки людей залишилося зі мною. Досвід волонтерства у 2014-2015 роках підказав, що треба робити. Але при цьому, я навчався щодня, і, мабуть, досі навчаюся.

Ви з перших днів почали займатись волонтерством?

- Можна сказати, що з першого дня війни - увечері 24 лютого до готелю Superior Golf, яким я володію, прийшли перші біженці. Люди прийшли з селищ, які близько до П'ятихаток – Лісове, Черкаська Лозова, Тишки. Наступного дня біженці прийшли вже з самих П'ятихаток – це мікрорайон, де знаходиться готель. 25 лютого північна частина міста вже була сильно розбита артилерією. Станом на 1 березня в готелі перебувало вже понад 100 біженців. Вони жили у підвалі площею 1000 кв. м. Там знаходиться 5-зірковий Superior Fit – спа зона, фітнес. Людей забезпечили всім необхідним.

Для мене, як для власника, було дуже дивно, що запасів продуктів у готелі вистачило для понад 100 осіб на півтора місяця. Звичайно, менеджери знали про це, а для мене це було і весело, і дивно.

Ви добре пам'ятаєте перші місяці війни?

- У мене перші місяці війни, саме місяці розкладені по неділях. Перший тиждень війни – ми возили лише хліб. Буквально на другий-третій день війни у Харкові закрилося все. У місті не було хліба, вже значно зруйнували великий завод Кулиничі. Я обійшов кілька приватних пекарень та знайшов хліб. Ми виїжджали 4-5 разів на день і розвозили хліб у лікарні, школи, на станції метро, туди, де ховалися люди. Це тривало приблизно тиждень. Паралельно вивозили людей з Північної Салтівки, яка найінтенсивніше обстрілювалася. Вивозили жінок з дітьми та пенсіонерів на вокзал, адже з мікрорайону виїхати не було чим.

Потім кілька тижнів розвозили ліки. На центральних вулицях залишилася велика кількість людей похилого віку, про яких не було кому подбати. Я потім дізнавався, що у них були діти, але на той момент вони залишилися самі та потребували допомоги. Це була громадянська гуманітарна допомога, потім ми почали займатись і забезпеченням військових.

"Мені пощастило з тими людьми, з якими я близько спілкуюсь"

Коли почали допомагати військовим?

- Можна сказати, що першу допомогу військовим було надано 2 березня, коли я віддав свою першу машину 92-й бригаді. З 20 березня ми вже почали системно аналізувати потреби військових та допомагати їм.

Якщо проаналізувати військову допомогу, як змінювалися запити військових?

- Є речі, які були потрібні і на початку війни, і зараз актуальні - це автомобілі. Бажано броньовані, але вони закінчилися швидко. Крайню броньовану машину мені вдалося знайти у серпні минулого року в Європі. Також потрібні джипи, пікапи, мікроавтобуси. Це затребуване завжди.

На початку війни треба було все – починалася весна та були запити на тактичні кросівки, тактичні берці, футболки, шкарпетки – прості речі. Я не хочу сказати, що цього не було, було, але бізнес та підприємці швидші за державу.

У перші два-три місяці війни дуже потрібні були бронежилети, або плити, або розвантаження, і шоломи - і загальновійськові, і тактичні. Перші два місяці також просили аптечки – армійські, взводні, індивідуальні.

На початку літа виникли запити на активні навушники. Потім почали просити дрони. Відразу, два-три місяці, ніхто не запитував дрони, і ніхто не розумів, наскільки це важливо.

А зараз які потреби військових більш-менш закриті?

- Однозначно закрите питання амуніції. Хоча виникають запити на прості речі. Наприклад, військовим передбачена пів року літня форма одягу, там є дві футболки. Але в умовах війни - щось згоріло, щось загубилося, або мокре, або брудне, адже в окопах під Бахмутом немає можливості вчасно випрати. Військові просять ще й ми закриваємо ці потреби.

Також доводилося допомагати шукати боєприпаси, але були запити на спеціальні речі, наприклад, спеціальні снайперські патрони 338 калібру.

Чи у вас за час війни з'явилися друзі серед військових?

- Ну звичайно. Мені пощастило з тими людьми, з якими я спілкуюсь. Це велика кількість офіцерів, причому командири бригад, командири батальйонів, це хлопці до 40 років. Наприклад, півтора місяця тому призначено командиром територіального управління Нацгвардії Олександра Півненка, 37 років, Герой України. Командир спецназу "Омега", Олексій Осипенко, Герой України, 29 років. Я виріс у сім'ї офіцера, мені це все близько і зрозуміло. І я розумію, що для цих хлопців “Честь маю” – це не пустий звук.

Розповім один випадок. Минулого року ми організували на Закарпатті кубок Харкова для дітей. І коли я вперше з початку війни (13 травня 2022 року) виїхав з Харкова та приїхав до Львова, у мене був шок – на вулицях музика, мирне життя. Я дійсно вважаю, що якщо ти не воюєш, то щодня маєш щось робити для армії. Не важливо, що, перераховувати по 10 грн, допомагати в госпіталі, допомагати одиноким людям похилого віку, розвозити гуманітарну допомогу, розгрібати завали. Так чи інакше своїми діями має допомагати кожен і кожен день, хто не воює з автоматом.

Після поїздки я поділився своїми враженнями з військовими, чекаючи на подібні думки. Але відповіді для мене були чудовими. Мені сказали: "Ні Анатолійовичу, ви не праві, це наш час, це наша професія батьківщину захищати. І ми воюємо для того, щоб, умовно, у Львові грала музика і всі там пили каву".

"Мені подобалися ідеї щодо відновлення міст, які звучали раніше"

Як би ви у цифрах оцінили масштаби руйнувань у Харкові за період війни?

- За даними, які я маю, у Харкові пошкоджено понад 4000 тис. багатоповерхових будинків. З них близько 1000 будівель не підлягають відновленню. Я підрахував, що близько 200 тисяч людей залишилися без житла. І це лише Харків. Також є значні руйнування в області. Адже фактично немає не лише Маріуполя, Бахмута, а й практично немає Ізюма, сильно зруйновано Балаклію та ще багато міст, які були районними центрами. За моїми даними, було зруйновано понад 180 шкіл.

У центральній частині Харкова пошкоджено понад 20 будинків – історичних пам'яток, яким понад 150 років. Під час Другої світової війни Гітлер захоплював Харків, але ці будинки не чіпали. А зараз значно пошкоджено центр міста – це катастрофа.

Якби Харків не встояв і опинився в окупації, чи став би він другим Маріуполем?

– Захопити Харків планували давно. Згадаймо 2014 рік, коли була спроба створити так звану “ХНР”. І не просто квазіреспубліку, а головну над рештою - "ДНР", "ЛНР" та іншими. Я думаю, що окупувати Харків не вдалося б, були б вуличні бої, як у Бахмуті, Маріуполі. Були б страшенні руйнування.

Важлива дата для Харкова – 30 квітня, коли наші захисники звільнили два дуже важливі населені пункти біля Харкова – Циркуни та Російська Лозова. З цих двох точок артилерія та міномети діставали до центра міста щодня. Коли їх відкинули, то до Харкова могли діставати лише РСЗВ.

Як вирішуватиметься питання відновлення пошкоджених будинків і чи вирішуватиметься воно найближчим часом?

- Я однозначно оптиміст, але в деяких питаннях я песиміст. Я не вірю, що Україну приймуть протягом одного-двох років до ЄС. Так само я ставлю під сумнів те, що даватимуть достатньо допомоги. Ми зараз повністю залежні – у нас немає грошей, бідна зруйнована країна. Ще треба зважати на людський ресурс, це дуже важливо. Багато людей виїхало і ми не маємо працездатного населення, яке відновлюватиме міста, братиме участь в економіці. Це велика катастрофа чи міна уповільненої дії – робочих рук немає, а кількість пенсіонерів та дітей значна.

Ми повністю залежимо зараз від Заходу, як і в плані озброєння, так і в плані фінансів. Я сподіваюся, що допомогу надаватимуть. Але ми маємо показати, що відповідаємо цій фінансовій допомозі – не крадемо, у нас немає корупції. Але вона є і її багато. Я сподіваюсь, що західні партнери просто контролюватимуть свої гроші.

Мені подобалися ідеї щодо відновлення міст, які звучали раніше, але зараз про них мовчать. Умовно штат Каліфорнія відновлюватиме Київ, місто Стамбул відновлюватиме Харків. Це гарне рішення – прикладне, точкове, цільове, при реалізації якого немає потреби залучити додаткових чиновників із різних міністерств. Звісно, реалізацію проєктів мають контролювати НАБУ, ДБР.

"Україна має стати другим Ізраїлем"

На вашу думку, які напрями бізнесу будуть найбільш популярними в Україні в найближчі 10 років?

- Із довоєнного періоду буде актуальним – IT та сільське господарство, з нових реалій – все що пов'язане з обороною. Я буду вражений, якщо після перемоги ми не станемо другим Ізраїлем. Україна має стати другим Ізраїлем. Отже, всі громадяни повинні опанувати медицину, тактику, всі чоловіки повинні регулярно проходити заняття з військової підготовки. Також буде затребуване будь-яке виробництво, пов'язане з оборонним сектором. Вже зараз умовно у невеликих цехах виробляють, наприклад, дрони-камікадзе, які ми купуємо і наші військові тестують їх на фронті. Також тестують дистанційне керування мінами. І держава готова закуповувати те, що справді необхідно на фронті та допомагає нашим військовим.

Ви тісно спілкуєтесь з військовими, якою вони бачать перемогу України? І як ви ставитесь до повернення територій?

- Для військових – перемога на полі бою та вихід на кордони України 1991 року, включаючи Крим. А ось думки громадянського суспільства різні. Розмірковуючи про перемогу та повернення всіх територій, мені, як українцю, не потрібна Донецька та Луганська області. Можливо, це не патріотично, але варто зважати на те, що там зараз живуть люди, яких майже 10 років зомбували. Наприклад, у 2014 році діти ходили до 2-3 класу, а зараз їм по 19-20 років і вони вже воюють проти України.

Також є думки, що багато залежить від контрнаступу, за якими напрямами ми зможемо просунутися і з яких точок відліку розпочнеться переговорний процес.

Ви вважаєте, що може бути переговорний процес?

- І нас, і їх сісти за стіл переговорів змусить Захід. Але якщо при контрнаступі ми, наприклад, доходимо до Джанкоя і зупиняємось, доходимо до Мелітополя та перерізаємо сухопутний коридор до Криму. Це буде сильна наша переговорна позиція. А якщо ми чогось не досягаємо, і Європа, і США, і весь світ нас змушуватимуть рухатись до переговорів.

Як ви вважаєте, путін зважиться застосувати ядерну зброю?

- Я не думаю. Зі своїх джерел знаю, що після застосування ядерної зброї американськими системами миттєво будуть накриті всі без винятку точки виходу ракет і всі бункери. І путін про це знає. Хоча, будь-який звір, загнаний в кут стає набагато небезпечнішим, ніж він є, а путін - саме той звір, який загнаний в кут.

Мені здається, що зараз весь світ намагається знайти рішення і підказати путіну, як йому зберегти обличчя, але, мабуть, поки не знаходить.

Я не вірю, що навіть якщо буде підписано якусь угоду на хороших умовах для України, то путін зупиниться. Війна повториться через 3-5 років. Саме тому Україна має стати другим Ізраїлем.

"Зараз останнє вікно можливостей, інакше не буде країни"

Як ви вважаєте, нинішня політична ситуація зміниться після перемоги?

- У мене є своя теорія щодо можливостей України. Перше вікно можливостей для змін в Україні було, звичайно ж, 1991 року. Але тоді ніхто не розумів, як це зробити, і це було умовне вікно можливостей.

Перше реальне вікно з'явилося 2005 року, коли прийшов Віктор Ющенко. Я теж сидів і мріяв, як за кілька років мої діти з українськими паспортами ходитимуть Європою, їздитимуть через вільні кордони. Але потім почалася корупція і таке інше…

Друге вікно було, коли прийшов Віктор Янукович. Я подумав, можливо, будуть зміни, може, треба жорстке управління, але через рік я все зрозумів.

Третє вікно було, коли розпочалася війна і прийшов Петро Порошенко. Здавалося б, прийшла людина зі статками в мільярд+. Я думав, що б я робив, якби мав мільярд і я був би президентом. От навіщо мені два мільярди, та я й цього не витрачу, але маю шалений шанс і мої амбіції були б тільки в цьому. Мене б ненавиділи, але я провів би ті реформи, тільки заради того, щоб через 10-20 років мої онуки ходили вулицями і бачили б пам'ятники своєму діду. Але Порошенко не скористався шансом.

Четверте вікно, коли прийшов Володимир Зеленський, нова людина не з системи. Багато хто розраховував саме на це.

Ось зараз п'яте, останнє вікно можливостей – війна. Після війни необхідно зробити правильну країну, європейську, демократичну з мінімальним рівнем корупції. Це останнє вікно можливостей, інакше країни не буде. Тому я дуже сподіваюся, що після війни буде повне перезавантаження влади. Звичайно, я мрію про парламентську республіку, не знаю, чи це правильно в умовах повоєнного відновлення.

Що б ви порадили молодому поколінню, яке відновлюватиме і створюватиме нову Україну?

– Я раджу всім – вивчіть англійську мову, бережіть родину, перегляньте цінності – діти, батьки, чоловік, дружина. Вчіться - освіта дуже важлива. І бережіть себе.

Юрію Анатолійовичу, дякую вам за інтерв'ю.