Запрошена солістка харківської опери Марія Максакова: «Мені на сцену потрібно виходити з чимось забійно-переконливим»

В ексклюзивному інтерв'ю «Коментарям. Харків» всесвітньо відома оперна діва розповіла про те, чому змінився її голос і чим їй подобається співпраця з харківським театром.

- Ще недавно ви співали Кармен, а тепер – Тетяну в "Євгенії Онєгіні". Як з виконавиці партій меццо-сопрано, з власниці насиченого низького голосу ви перекваліфікувалися в сопрано?

- Мої педагоги довго вагалися, який у мене голос – сопрано чи меццо-сопрано. У Маріїнський театр в 2009 році я прослуховувалися як меццо. Головний диригент Валерій Гергієв мене взяв – і я буквально відразу почала з партії Дорабелли, а потім були партія Компоніста в "Аріадна на Наксосі", Ніклаус в "Казках Гофмана" - для високого ліричного меццо-сопрано. А в подальшому мені давали більш щільні партії – і дійшли до Елен Безухової в "Війні і мирі" і графині в "Піковій дамі". Можливо, Гергіеву потрібно було меццо з рівними центральними нотами, не тітка ще й не тірольські пісні, коли звучать верхні ноти і низькі, а між ними – нічого.

- А вам чого хотілося?

- Я весь час просила дати мені партію вище – хотіла заспівати Ельвіру в "Дон Жуані". Розуміла, що від природи в мене голос – центральне сопрано, із рівним нормальним низом. І верхні ноти у мене досить зручні й навіть більш яскраві, ніж нижні – нерозумно їх ховати. Я не дуже була рада, що змушена співати тільки певні партії. Але слава тобі Боже, що я нарешті добралася до тих творів, які мені потрібно співати по природі мого голосу.

- Як позначилася на вашій роботі зміна репертуару?

- Зміни не кардинальні, просто зараз я виконую партії, які вимагають більше підготовки і віддачі. Перед партіями меццо я не розспівувалася взагалі – по дорозі з гримерки на сцену собі там помурчала ледь-ледь, а потім співала. Безумовно, до сопранових партій я готуюся серйозніше, розспівуюся більш нудно, "шкільно" навіть - роблю те, що повинна, і це відповідає моїй природі.

"Я хотіла б виконати Анну Болейн"

- Тобто вам не страшно було міняти амплуа?

- Звичайно, спочатку мені було дуже страшно – я в партіях меццо набула досвіду, за десять із гаком років звикла їх співати. Допомогло навчання у професора Київської консерваторії й прекрасної співачки Марії Стеф'юк – сама я не наважилася б на такий кардинальний крок.

Марія Максакова у ролі Дездемони в опері "Отелло" у ХАТОБі

- Які партії ви мрієте тепер виконати?

- Я співаю те, що люблю, і було б дивно, якби перлини світового репертуару мені не подобалися. Дездемона ( "Отелло" Верді), Тоска ( "Флорія Тоска" Пучіні), Тетяна ( "Євгеній Онєгін" Чайковського). Готую Сантуццу з "Сільської честі" Масканьї на лютий і планую в цьому сезоні ще заспівати Лізу в "Піковій дамі". Раніше, коли питали про партію мрії – говорила Тоска. Тепер хотіла б виконати Анну Болейн, але цю оперу вкрай рідко ставлять.

- А з репертуару меццо залишилися не закриті гештальти?

- Ну, бабуся моя була меццо, і я її партії практично всі переспівала. У цей "підвал" повертатися не сильно хочеться.

Максакова на сцені харківського театру в опері "Флорія Тоска" 

- Як колеги по цеху сприйняли перехід з одного голосу в інший?

- Я дружу з Андрієм Бондаренком – киянин, баритон, довгий час співав разом зі мною в Маріїнському театрі, виступає по всьому світу. Він мене недавно слухав, коли я співала Лізу в "Піковій дамі", - і йому сподобалося. Колеги якось з натхненням сприйняли зміни, тому що враження від мого теперішнього виконання набагато яскравіші. І взагалі, з огляду на всю драматичність мого життя, мені на сцену потрібно виходити з чимось забійно-переконливим, повністю в собі впевненою. Особливо з огляду на кількість недоброзичливців і злостивців, які тільки й чекають якихось помилок. І я вважаю, що таких успішних концертів, як зараз, у мене раніше не було – через те, що репертуар має велике значення.

"У Харкові люди з талантами, як у часи Відродження"

- Ви співали в дуже сильних театрах і постановках. А Харків – все ж таки провінція ...

- По-перше, зараз світ такий круглий, що місце вже саме по собі не має значення, важливіше те, що виходить у вигляді кінцевого результату, продукту, який робимо. По-друге, Харків не можна недооцінювати. Я, наприклад, великий фанат Харківського оперного театру і команди, яка там працює. Тому що диригент-постановник Дмитро Морозов, режисер-постановник Армен Калоян і гендиректор Олег Орищенко – це люди, які ставлять для себе високі планки. Можна день у день ганяти "Наталку-Полтавку", "Запорожець за Дунаєм" і балети – і нічого, це іноді навіть краще забезпечує відвідуваність, касу. Але вони не йдуть на поводу, а ставлять складні вистави – наприклад, "Отелло". Продумати таку махину, поставити з таким тонким смаком, психологічно розробити, не пошкодувати гроші на декорації і костюми – ось що надихає.

- Я думала, вас складно здивувати ...

- Це люди з талантами, наче в часи Відродження, які не обмежують себе чимось одним. Морозов вражає: він органіст, піаніст, прекрасно співає, диригент. Армен Калоян – чудовий актор, який займався пластичним театром. А в опері пластика – це друга мова виразності, тому що іноді мова, на якій виповнюється опера, незрозуміла публіці, і якщо пластика не підтверджує висловлену емоцію, то це непереконливо для глядача.

Або співак Олександр Лапін, який прекрасно виконав партію Яго в "Отелло" і Скарпіа в "Тосці", - для опери "Євгеній Онєгін" в Дніпрі ще й створив костюми. У Лапіна це починалося як серйозне хобі – він все життя робив дуже гарних ляльок, і ось для постановки блискуче проявив себе як художник по костюмах.

Звичайно, у такій атмосфері приємно працювати – це підстьобує, вимогливість до себе зростає. І всі один на одного діють якимось особливим чином, кожен прагне продемонструвати нові грані свого таланту – і тоді виходять такі дивовижні вистави.

- Тобто вам в Харкові працюється комфортно?

- Я Харків полюбила, із задоволенням приїжджаю, плануємо повторити "Тоску", можливо, в кінці зими або навіть у березні.

- Публіка вас тепло прийняла?

- Всі квитки розкупили. Публіка досить вимоглива, аби-що теж не підходить. Всі чекали – яким буде дебют, а потім, коли я вже сподобалася, відчувалася симпатія. На "Тосці" я вже відчувала віддачу від залу.

- Ваш гастрольний графік зараз розписаний ...

- На півроку вперед. Мої імпресаріо довго звикали до того, що я змінила свій репертуар, адже всі вистави плануються заздалегідь. І останнє, що я заспівала в Шотландської королівської опері – рівно рік тому – це була меццо-сопранова партія в "Вогненному янголі" Прокоф'єва. Звичайно, що коли трапляється такий широкий ривок у діапазоні, із плануванням це не сумісно. Було деяке затишшя, але до мене звикли в новій якості, тепер буде сопрановий репертуар. Зараз готуюся до виступу в Ризі – там 3 грудня в Національний опері буде сольний концерт. До речі, їду з Дмитром Морозовим – головним диригентом Харківської опери: я буду співати, а він – диригувати.