"Музей прийняття" - у Харкові знаменитості розповіли історії геїв, лесбійок і трансгендерів (Відео)

Розповісти історії замість самих представників ЛГБТ запросили відомих людей Харківщини

На Харківщині громадська організація у сфері захисту прав ЛГБТ створили відео-проєкт "Музей прийняття. Харків". Відомі люди регіону, які долучилися до проєкту записали декілька відео, у яких розповіли історії від імені справжніх представників ЛГБТ.

У проєкті автори спробували продемонструвати те, як проходить життя геїв, лесбійок, бісексуалів та трансгендерів, які не відкриваються світу.

У "Музеї" наразі є шість історій, одну з яких, навіть, озвучував психотерапевт.

"Допоки сказати не можуть вони, їхніми голосами будемо ми", - такий девіз проєкту, який реалізується за сприяння Національного Демократичного Інституту в Україні та урядів Швеції, Великобританії та Канади.

У першій історії йдеться про лесбійку - спортсменку. 

"Я маю обрати щось одне. Професійний спорт - те, чому я віддала 20 років свого життя. Кар'єра чи особисте життя? Я навіть не думаю про те, аби перестати брехати. Іноді я ходжу на побачення з відомими чоловіками, аби нас сфотографували", - розповідає співачка Ната Сміріна.

Друга історія про літнього чоловіка, який все життя приховував свою сутність, також шокує:

"Я гей, дідусі також бувають геями, що за 68 років ніколи не казали цього вголос. Коли мені було 40 років, мене могли посадити за таке. А потім було не до того, моя жінка і діти знали, що я найкращий. А тепер вже пізно, в мене троє онуків. Коли я помру, правду знатиме лише та, з ЛГБТ-спільноти, якій я зателефонував, аби хоч раз вимовити це вголос", - зазначає актор Богдан Синявський.

Третя історія про патріотів-геїв в армії, де їх вважають ворогами:

"Солдат не може бути геєм. Мій хлопець загинув, аби жили ті, хто його цькував. Моя мама сказала, що в неї нема сина, краще б вона зробила аборт, а тато сказав, що треба було мене більше бити, і краще б я загинув на війні", - ділиться історією хлопця актор Артем Вусик.

Четверта історія про дорослу жінку, яка передає своїй матері, яка її так і не прийняла, що у неї все добре.

"Мені 49 і я лесбійка. 20 років тому мати заплатила охоронцю з заводу, аби той мене зґвалтував, аби я стала нормальною. Мати сказала, що було б краще, аби я померла. Вона вважає себе нормальною", - розповідає письменниця Анна Гін.

У п'ятому відео реальну історію представника ЛГБТ розповідає харківський психотерапевт:

"Я Діма і я трансчоловік. До 25 років мене звали Катя, але з дитинства я знав, що я хлопчик і не розумів, чом у мене таке тіло. Багато хто вважає, що таким як я не можна існувати, що ми помилка. Коли вони бачать мій паспорт, то питають, а що у тебе в трусах? Або одразу б'ють, або ще гірше - жаліють. Я не звертаюсь до лікарів, адже не зміг знайти собі сімейного лікаря. Вони вважають, що моє життя неважливе. Мені часто доводиться розповідати свою історію, всюди, де потрібно показувати документи, наче мої геніталії мають значення. Я постійно виправдовуюсь за те, що існую", - говорить психолог Максим Жидко.

У шостому відео молода релігійна дівчина розповідає про своє щастя, яке вона приховує від усього світу.

"Так, я лесбійка. Церква мене знає як прочанку, яка пройшла по дорозі Святого Якоба, а коли я повернулася з подорожі, з церкви вигнали мою подругу також лесбійку, що відкрилась на сповіді. Коли показували по телевізору пару лесбійок, тато сказав, що їх мало вбити, а я пішла молитися за нього, за себе, за всіх. Я постійно брешу. Ми з моєю дівчиною - щаслива родина, Христос би пишався нами, ми разом і в радості і в лихо", - каже від імені дівчини ресторатор Таня Каменева.

Для довідки: "Музей прийняття" є всеукраїнським проєктом та частиною кампанії з підтримки рівності прав ЛГБТ-людей "Різні.Рівні".

Нагадаємо, представники цієї ж ГО "Сфера" кожного року виступають організаторами Маршів жіночої солідарності на 8 березня. "Коментарі" розповідали, що цього року Марш був присвячений жінкам, які перебувають на передовій боротьби з коронавірусом.